Поради від Світлани Ройз "Як говорити про Голодомор". Тема актуальна і дуже важлива.

 

Як говорити з дітьми про Голодомор?

Це дуже важлива тема, яку потрібно обговорювати з дітьми. Одна з тем, на які складно дивитися й торкатися, дуже багато болю. І це дбайлива робота – розповісти дітям про складне, трагічне, поєднуючи їх нашою оповіддю не з болем, а із силою.

Я зараз допомагаю кільком учителькам розробити урок на тему Голодомору та відповідаю на запитання батьків дітей різного віку. Зараз докладно опишу те, що готувала для вчителів та пропоную батькам. І напишу про нещодавно видані дитячі книжки. Вони можуть дуже допомогти в цій темі.

·        Дітям до 9–10 років незрозумілі складні метафори. Їх важливо пояснювати. Краще не використовувати мультфільми (особливо мультфільм “Голодний дух”, я знаю, що його рекомендують показувати в школі. Будь ласка, НЕ РОБІТЬ цього, він для дорослих). Не можна показувати фото з померлими – краще розповіді, читання, роздуми, дискусії. Я нещодавно писала про те, що коли ми читаємо книжку самі або чуємо розповідь, образ, який ми уявляємо – пластичний, його можна змінювати. І ми не створимо того, з чим не можемо впоратися. Образ, який ми побачили, сформований кимось (ілюстратором, художником, режисером) – фіксований, і його сприйняття може бути не під силу конкретній дитині чи дорослому. З ним потім доводиться працювати з психологом.

·        Коли ми хочемо запропонувати намалювати малюнок на якусь тему або зробити виріб (наприкінці уроку чи заняття часто пропонують таку активність), нам важливо пам’ятати, що так фіксуємо, закріплюємо образ. І правильніше малювати, створювати те, що пов’язане із силою, а не зі страхом. У темі Голодомору правильніше малювати колоски, поля пшениці, робити свічку, малювати свою силу чи силу Народу, Країни. Наприкінці матеріалу ще запропоную ідеї.

АЛГОРИТМ

Я часто розповідаю, що будь-яка розмова на складну тему складається з трьох частин: стабілізації, конфронтації, інтеграції.

1. Стабілізація – ця частина допомагає зміцнитися в теперішньому, відчути силу, спертися на те, що допоможе впоратися зі складною інформацією. Не потрапити до ретравматизації. У цій частині важливо, щоби сам дорослий був стійким, щоби мав можливість бачити всіх дітей (це важливо, аби швидко реагувати й давати підтримку або коригувати тему). Краще, якщо діти сидять у колі.

Ідея для початку: Які є реліквії у вашій родині – щось, що передавалося б у спадок? Але це не лише коштовності та гроші: вишиванка, Біблія, фотоальбом, сімейні історії чи жарти, рецепти страв, малюнки дітей, сімейні традиції (колядки, ялинкова прикраса, обіймашки перед сном), пісні, у когось магнітики на холодильнику з подорожей. Хтось із класу чи всі за порядком можуть розповісти про це.

У деяких сім’ях є валізки – скрині, де зберігають квитки зі спектаклів, важливі дрібниці.

Коли ми розглядаємо або навіть згадуємо про ці скарби – ми сповнюємося силою.

У кожного з нас, у кожної сім’ї є історія, і в ній є багато радісних, сумних, а іноді страшних сторінок. І нам хочеться пам’ятати про хороше та веселе й дуже хочеться забути про те, що було сумно чи страшно.

І в країни є історії перемог та радості, а є й історії смутку та болю.

Як вам здається, чому ми згадуємо про війни, чому говоримо, що важливо пам’ятати нашу історію? (Тоді наші шрами стануть нашою силою. Ця пам’ять не дасть повторюватися тому, що відбувалося. Пам’ять – повага до тих, хто були до нас. І як ваш шрам від падіння на велосипеді робить вас уважнішими, дбайливішими – так і ми, пам’ятаючи про минуле, пам’ятаючи про шрами, стаємо уважнішими до сьогодення.)

2. І тут починається наступна частина – КОНФРОНТАЦІЯ, безпосередній контакт із темою.

Ви помічали, що деякі бабусі та дідусі зберігають зернятка пшениці? Збирають у дрібку крихти після їжі? Просять дбайливо ставитися до будь-яких продуктів? Ви знаєте чому?

Що ви знаєте про Голодомор?

Можливо, ви чули від ваших батьків чи бабусь та дідусів слова “Радянський Союз” чи “СРСР”? Це держава, утворена ще в минулому столітті, в 1922 році. Ваші бабусі та дідусі жили ще в СРСР, ваші батьки народилися в СРСР, й Україна входила до нього як одна з частин – республік.

Радянська влада – керівництво країни – прагнула повністю підпорядкувати собі республіки. Усі не просто повинні були бути рівними – усі повинні були бути керовані. А для цього потрібно було позбавити людей сили – їхньої ідентичності (ви знаєте це слово?), особливостей, культури, історії.

“Радянська влада насаджувала українському народу нові звичаї, нові обряди, водночас змушувала українців зрікатися свого минулого, забути своє походження”. Так українці позбавлялися мови, культури, історії, вулиці та міста, які раніше називалися іменами народних героїв або на честь перемог та гордості українців, перейменовувалися на честь лідерів партії – тих, хто правили країною. Це було важливо, щоби стерти пам’ять про минуле, зробити так, щоби ми перестали пам’ятати про своє.

Колись, до радянських часів, у мешканців села – селян – були власні господарства, але все СВОЄ було невигідним та страшним для радянської влади. Вона намагалася все зробити “спільним” (уявіть, ніби у вас є ваші речі, а хто приходить і каже: “Тепер вони загальні”).

Тож селян – людей, які працювали на землі, – заганяли в колгоспи – у колективні господарства, їхню власність відбирали й вони мали відпрацьовувати “трудодні” – робочий час, за який платили так мало, що було складно прогодувати свою сім’ю. Звісно, ​​це спричиняло опір. Тому селян почали насильно заганяти в колгоспи. І щоби зламати їх – залякати, зробити залежними, в Україні – на щедрій і багатій землі – створили штучний голод. Коли люди борються за життя, ними легше керувати.

Влада зробила план із заготівлі хліба, який неможливо було виконати. Спочатку повністю забирали всі запаси зерна (а ви знаєте, що робиться із зерна?), а потім відбирали всі продукти та навіть речі – це були штрафи за “невиконання плану здачі хліба”. А щоби люди не могли врятуватися від голоду, їм було заборонено виїжджати до інших міст та республік. 22,4 мільйони людей фізично заблокували в межах території Голодомору. А плани заготівлі хліба все підвищували – вимагали дедалі більше.

7 серпня 1932 року радянська влада затвердила постанову, яку народ назвав “закон про п’ять колосків”. Якщо селянин, аби хоч трохи нагодувати сім’ю, брав із поля неприбране – його дуже жорстоко карали. Усе колгоспне майно прирівнювалося до державного.

“Цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років із конфіскацією майна або знищенням”. А потім ще і ввели штрафи – у селян могли відбирати не лише зерно, а й узагалі всі продукти та все, що їм належало. Усе, що можна було б обміняти на їжу.

І такого не було в жодній із республік Радянського Союзу. Це робилося лише в Україні.

Люди вмирали з голоду на своїй щедрій землі. Але влада мала приховати свій злочин, і тому про це було заборонено говорити. Усе було зроблено для того, щоби про це не знали у світі, усі смерті були записані як від хвороби чи нещасного випадку.

Радянський режим убив мільйони українців. Це жахливий злочин. Це називається геноцидом. І нам важливо пам’ятати про це – щоби ніколи не дозволити собі забути, хто ми.

Ми не можемо змінити минуле. Але можемо зробити все, щоби цінувати життя, щоби не здаватися, щоби лишатися собою. І зберігати те, що нам дороге. Нашу цілісність, нашу силу, нашу культуру. Наші реліквії.

І на згадку про ці страшні події ми запалюємо свічку пам’яті.

На згадку про тих, хто загинули, і на знак того, що ми не здамося. Що наша сила проростатиме у всі часи – ми ставимо свічку на вікно. Це СВІЧКА ПАМ’ЯТІ та Життя.

Коли ми йдемо глибше в тему, важливо спостерігати за реакцією дітей. Ставити запитання, говорити повільніше, стежити за зміною пози, можливо. Дітям важливо нагадувати, що ми зараз у 2021 році. Ми зараз. І ми зараз у безпеці.

3. Інтеграція. Завершення теми. Завжди важливо розуміти, з чим дитина йде з уроку. Що саме вона взяла з того, що ми їй запропонували. Акцент має бути на житті. На силі.

Можна намалювати реліквію своєї сім’ї або роду, свічку, колоски. Можна зробити свічник (обклеїти скляну баночку зовні серветками або кольоровим папером). Можна зробити свічку (ми робимо її з листів вощини та ґнота або, обмотуючи тонку свічечку вощиною) і запропонувати разом із батьками поставити ввечері її на вікні.

І пам’ятати, як важливо берегти Життя, як важливо не здаватися, зберігати вірність тому, хто ми. І як важливо пам’ятати.

КНИЖКИ

У підготовці до цієї теми чудово використовувати книжки. Я хочу розповісти про дві книжки: “Скриня” (Катерина Єгорушкіна, 4,5–7+ років) та “Від Хрулів до Зюзюк” (Настя Мельниченко, 9–10–14 років)

Ці книжи розповідають про Голодомор дітям у дуже коректній формі. Книжа “Скриня” – для малюків, у ній є гарна метафора СКРИНІ, у якій може зберігатися як і посаг, так і в найтаємніших частинах те, що пов’язано з пам’яттю. У скрині наших бабусь можна знайти зернятка та колоски й за допомогою цієї книжки можна розпочати дбайливу розмову про те, що було в історії нашого народу, коли величезною цінністю були ці зерна.

Книжка “від Хрулів до Зюзюк” – теж прекрасна, вона буде в методичці “Живі письменники батькам” (з’явиться незабаром на нашому сайті, – ред.). Книжка, яка мене дуже здивувала своєю силою. Це дитячий детектив, у якому головні герої – діти – знаходять щоденники жінки-вченої та намагаються розшифровувати її послання. Починають подорож Україною.

Вони потрапляють у місця, де мешканці їм розповідають про Голодомор, зіслання, репресії, депортацію кримських татар. Я не розумію, як можна було такі складні значення вкласти в дитячу книжку. Вона читається дуже цікаво, не залишає відчуття трагедії та тяжкості. І я дуже проситиму, щоби її включили до шкільної програми.

Ці книжки можна читати вдома разом із батьками. “Скриню” можна читати в дитячому садку та в молодших класах школи, “Хрулі” було б чудово поставити дітям як позакласне читання, а потім обговорювати. Або читати разом під час уроків.

Нехай на всі складні теми в нашому житті ми зможемо говорити прямо, спираючись на життя й нашу силу.

Світлана Ройз, сімейна й дитяча психологиня